Святий Ілля Макіївський

Жив у Макіївці, прийшовши з Афону (принаймні, так кажуть) із 1937 року до своєї смерті 1948 року

Тобто у дуже важкі часи

Святим його визнали, звісно, після смерті вже у незалежній Україні (бо святими офіційно визнають після смерті, хто би там за життя що не казав)

Святим визнали, бо завдяки його молитвам Макіївка майже не постраждала під час війни й 1943 року німці дуже швидко залишили місто “як сніг навесні” (цитата зі свідчень), зберігши основну інфраструктуру

А ще він підказував, що якого року саджати, мирив сусідів і оце все

Та не все так однозначно, бо паралельно зі збереженням основної інфраструктури та відсутністю обстрілів саме у Макіївці у моїй школі (яку німці при відступі спалили, щоби приховати сліди злочинів) був німецький шпиталь, де використовували дітей-донорів

Станом на 10-і роки ХХІ ст. було з’ясовано 27 імен загиблих внаслідок такого донорства дітей, знайдено їхнє групове поховання на місцевому цвинтарі та встановлено пам’ятну стелу

Були знайдені і діти, які вижили, та дали свідчення

Ось така ціна загального “миру” та безпеки

Оскільки поховання Іллі Макіївського знаходиться на тому таки цвинтарі та він офіційно визнаний захисником Макіївки,

наразі маємо такий самий попадос: Макіївка постраждала лише на периферії (хоча постраждала значно), виїхало десь більше третини городян, у цілому все “мирно” та “безпечно”, однак що коїлось у підвалі інтернату “Райдуга” й інших сепарських буцигарнях – поки що достеменно ніхто не знає

Тому у мене різні емоції стосовно Іллі Макіївського:

– з одного боку, маємо “мир”,

– з іншого, якась повна Ж у цьому тилу

Хоча, може, Ілля Макіївський тут і ні до чого