Чоловіки, не повторюйте помилок Івана Дурня

– Що робити, кажеш? – Баба-Яга пожмакала сухими губами, почухала потемнілим нігтем шрамик на лівій брові. – А чого думати? Бери та не думай. Гарнаааа…Ммммм….. Гарнааа!

– Ти, бабуся, може, розкажеш про неї?
– Розкажу, – бабка заклала руки за голову, з задоволенням потягнула спину та мрійно подивилась у стелю
Візаві покірно принишк
– Якби хто раніше попросив мене про таку розповісти… Що б я йому тоді сказала? – бабка притисла сиву голову до смолистому зрубу. – Я би йому тоді сказала: бери. Бери, не помилишся. Нечаста ця жінка. Нечаста…. – бабка знову пожмакала зморщеними у курчину гузку губами, сяйнула у посмішці неочікувано міцними білими зубами та продовжила:
– Жінки, які несуть у світ життя, світло та любов нечасті. Ой, нечасті… Ті, що приносять із собою і радість, нечасті тим більше. Тобі з нею буде добре. Ти для неї захочеш бути краще, ніж є, Іване. Вона всі твої дарунки прийме з гідністю та вдячністю. Ти захочеш її любити, бути поруч із нею, бачити гордість за тебе в її очах

Візаві задоволено посміхнувся, Баба-Яга продовжила:
– Вона створює чоловіків. Вона – сила та мудрість. Пройде поруч із тобою все, що тобі призначило життя чи що сам обрав. Бери її, Іване. Не думай – бери. Такі з’являються нечасто. У житті чоловіка такі приходять… – бабка подумала та на видиху договорила, – може, і ніколи не приходять. Тут як пощастить. Бери її. Вона – джерело твоєї сили та сміливості змінювати світ. Бери та бережи її. Те, що дає життя, треба берегти

– Як впізнати-то її?
– Як впізнати? Ти вже її впізнав – не занила би за нею душа, не прийшов би питати. Боїшся не впізнати…? То дивись
Бабка протерла чистою ганчіркою блюдечко та крутнула надгризене із правого боку яблуко
– Хороший агрегат, інтуїтивно зрозумілий
Блюдечко підсвітилося, бабка поводила пальцями денцем, ніби змахуючи зображення вбік, денцем ковзали картинки одна за другою
Бабка притримала пальцями одну з картинок
– Ось, дивись

Гнучка жінка оступилася на урвищі та ковзнула вниз, розриваючи шиту бісером смарагдову сукню
Схопилася за гілку та, підіймаючися, гілка раптом вирвалась із рук і вдарила обличчя жінки, розсікаючи ліву брову
– Ох ти! – дуетом викрикнули обидва
– Ось тепер і мічена, – здивовано сказала бабка
– Так я її знаю! Василина це. Премудра
– Я ж казала, знаєш
– Яго, мені її не потягнути. Не втримаю. Куди мені

– І не намагайся втримати. Залиш їй волю – буде з тобою. Спробуєш втримати, як звіря у капкані, відгризе лапу та втече
Василина на денці випрямилася на повний зріст, скинула з сукні прилиплу суху землю. Із розбитої брови на сукню крапала кров

– Ти мене слухай, слухай, раз прийшов, – бабка замилувалася жінкою. – Легка, світла. З нею тепло та радісно. Ти же хочеш бути з нею поруч. Хочеш? – бабця подивилася на чоловіка
– Хочу
Яга підійняла вгору брів, прикрашену шрамом:
– Ану, в очі мені дивись!

Іван кинув на неї короткий погляд і подивися на кота
– Зассав?! – напівздивовано-напівствердно крикнула Яга
– Зассав! – погодився візаві
– А чому зассав?
– Та куди мені… Вона премудра. Гарна. Навколо неї, мабуть, зграями в’ються. Царства пропонують

– Ох і правильне у тебе прізвище! Дурень ти й є дурень
Візаві підскочив із лави
– Охолонь! Охолонь, я сказала! Кота мені не лякай, він всю ніч мишей ганяв, спить
– Чого до прізвища чіпляєшся?
– А хіба не дурень? Мізки ввімкни – ти що – один зассав? Всі зассали. Ходять навколо й облизуються здалеку. Вона ж – Премудра, – бабка передражнила інтонації гостя, – Премудра! Вона тебе бачить краще, ніж ти сам. Прийме будь-яким і вимагатиме від тебе, щоби став кращим, ніж ти є. Прийдеш до Мари, – тут бабка поплювала через ліве плече та постукала вузлуватими пальцями смолистим зрубом, – не до ночі вона буде згадана зі своєю Нав’ю! Вона тобі після смерті твоїй покаже, яким ти міг бути. Ось тоді будеш сумувати – міг би, так зассав, прожив звичайне життя. Ця тобі не дасть прожити звичайне життя. З нею будеш кращим, ніж тобі життя зважило. Таким будеш, що не соромно до Мари на той світ йти. Не бійся. Ризикуй. Залиш її у себе. Розстели їй постіль. Поклади їй під ноги своє життя. Принеси їй тюльпани. Хоча, де їх тут взяти? Та хоч ромашок у лісу нарви. Проживи з нею те життя, котре хочеш і боїшся жити
Яга позіхнула та покачала головою: – Не того боїшся…. Не того… Бійся взяти не гідну тебе. Станеш, як вона. Не бери не рівне собі. Не бери
Не розумієш цей поклик, боїшся його. Дарма… Не бійся. Що через неї отримаєш, варте того, щоби зробити крок крізь страх
Яга знову потягнулася та мрійливо закинула руки за голову:
– Бери її, любий! Не думай. Не бійся. Бери. Бери, щоби вона була щаслива поруч із тобою. Шкіру жаби лише до печі не кидай. Почекай. Не поспішай зі шкірою – втратиш Василину

– Яго, так Кощій…
Бабка від обурення перейшла на суржик:
– Тю! Так шо тебе тот Кащей?!
Іван, почувши суржик, вилупився на Ягу:
– А ти родом-то звідки?
– Твоя яка справа? Лінгвіст я. Діалекти вчила. В експедиціях була. Що Кощій?! Береш у нього яйце…
Іван вилупив очі
– Качине! Качине яйце! Що ти на мене очі-то вилупив?! Так він тобі доступ до тіла і надав! Там голка
Так, в яйці, кажу, голка! У качиному, дурень! Голку навпіл і немає Кощія… Ні Кощія, ні розмов про штучний інтелект… Щось ще спитаєш?

– А ось Настя?
– А що Настя? Насті ти – рятівник і доброзичливець. Від мачухи забереш, вдягнеш-взуєш. Буде тобі все життя до рота зазирати. Нічого не вимагатиме. Прізвище твоє візьме. Так і будеш із нею жити… Невимогливо, – бабка хлопнула крайнім словом і подивилася на Івана. – Слухай, йди вже… Дістав. Про все село питати зібрався? Йди, йди…

Яга зачинила за гостем двері та пішла крутити пальцем денце. У черзі картинок помітила обличчя з тонким чітким профілем
Бабка відмотала картинки назад
– Привіт! Ти там як?
– Чекаю, що скажеш, мудра
Яга замилувалася високими вилицями та чітко окресленим ротом:
– Гарний, падло! Скільки років на тебе дивлюся, а все милуюся Нічого тебе не бере
Довгі породисті пальці пірнули у сивину на скроні:
– Облиш. Скроні ось сиві
– У тебе скроні. А я – бабка
– Так що скажеш, мудра?
– Живи поки. Поговоримо ще про штучний інтелект. Років сто поговоримо…

– Значить, не прийде, кажеш… Що так?
– А ти чому за мною не прийшов? Адже теж зассав, так? – Яга провела пальцем шрамиком на брові. – Уявляєш, вона собі сьогодні брів поранила. Я, коли сюди прийшла. Коли вона мене зустрічала. У тієї Яги, яка мене зустрічала… У неї теж шрамик був. Тільки з іншого боку… Кіт-то той, перший, котрий чорний… Її був кіт. Від неї залишився
В Яги сумно відкрився рот. Вона помовчала та здійняла до Кощія яскраві сині очі, сповнені сльозами:
– Може, скажеш, чому не прийшов? Скільки років минуло, що вже тепер
– Васю, а що я тобі скажу…? Адже ти була… Ти же така була! Навколо тебе весь світ сяяв! А я що? Все якось не так. Царства нема…. З чим йти то було?
– Зате тепер і царство… І золото… Й яйце… І жити дістало та померти ніяк… Дурень ти, Кощію. Я все-все про твоє майбутнє знала. Все-все… Якби ти його бачити міг, ти би прийшов. А прізвище яке було?! Безсмертний… Я би лише через прізвище за тобою пішла. Померли би разом. Я би люстер не перебила
– Васю… Чого вже тепер? Дурень був. Безсмертний дурень… Звідки знаєш, що ще сто років?
– Звідки-звідки? Знаю та все. Не хочу сьогодні розмовляти, – Яга стрімко згорнула картинку на денці та відкрила іншу

Іван стукав у двері Насті
– Ох, і дурень ти, Дурню. Не наважився… Будеш тепер перед Марою очі опускати. Прийдеш років за п’ятнадцять нити «жити так більше не можу», «з Настею навіть спати нецікаво». – Бабка поклала надгризене яблуко на блюдечко та повернулася до кота:
– І ти вже старий. Помреш скоро. А мені знову жити… Знову доведеться за кошеням до села плентатись
А мене вже там ніхто і не пам’ятає. Ніхто не пам’ятає… Як ввійду, дітей хатами ховати – Баба-Яга! Баба-Яга!
Посада у мене така… А звали Василиною. Тільки не пам’ятає вже ніхто. Нікому пам’ятати… Нікому!

Автор невідомий

Переклад із російської мій